Майже 100 років тому українець Гнат Хоткевич зробив колосальне дослідження і описав понад 100 різних інструментів, на яких грали українці. Перше видання книги було у 1930 році і це був підручник для українських студентів-музикантів, він мав 288 сторінок та 79 ілюстрацій. Видали тоді книжку накладом у 3000 примірників і на жаль вона була цензурованою. Після цього Гнат Хоткевич вніс багато правок та доповнень у перше видання, але так і не встиг його видати через те, що був вбитий радянською владою. На щастя, залишився рукопис книги, завдяки якому в 2012 році вдалось перевидати книгу в її оригінальному вигляді. Крім цього перша редакція книги була ще перевидана у 2002 році. До речі, всі три видання були здійснені у Харкові, місті, яке знаходиться приблизно 40 км від північного кордону України з росією.

Цю книгу можна читати по-різному. Можна рандомно гортати і розглядати ілюстрації, яких там багато. Можна продивитись назви всіх підрозділів у змісті щоб побачити про які інструменти написано. А можна шматочками вивчати розділ за розділом, в якому безліч інформації. Кожен інструмент Гнат Хоткевич розглядає з багатьох сторін: це і згадки у давніх текстах, літописах, спогадах очевидців-мандрівників, в текстах пісень та в малюнках, мозаїках і ліпнині. Автор аналізує походження назв інструментів, а теж розповідає не лише про те де як і коли грали на інструменті на українських землях, але вивчає популярність інструменту на територіях сусідів та інших країн, інколи подає звукоряд.

Хоткевич ділить інструменти на чотири групи: струнові, духові, ударні та невідомі інструменти. Пів сотні інструментів це різні духові від екзотичних з цікавими назвами такими як: вуркало, дзизкавка, телєнка, до відомих у світі – кларнет, гобой. Серед струнних буде багато інструментів, які зустрічаються в інших країнах, такі як скрипка, цимбали, контрабас, цитра, ліра. Але теж є багато таких, які будуть притаманні найбільше українським землям, а це бандура, кобза та різні інші інструменти.

Дуже цікавим відкриттям для мене завдяки цій книзі стало те, що раніше не існувало такої чіткої класифікації інструментів і закріплених назв за ними як зараз. Тому часто один і той же інструмент могли називати зовсім по-різному в залежності від часу та країни. До прикладу, часто бандуру називали кобзою, гуслами. Цитру та кітару також плутали. Це дає розуміння, що чітка класифікація  – це більше ознака нашого часу, а те, що хтось колись назвав певний струнний інструмент гуслами не дає чіткої гарантії, що це були саме вони.

„… як жива вода для української культури.“

Сам Гнат Хоткевич був дуже яскравим і працьовитим чоловіком. Він був не тільки музикантом та композитором, а також письменником, етнографом, інженером, перекладачем, істориком, театральним режисером та дуже активним захисником української культури. Він грав на бандурі, скрипці та фортепіано, написав понад 600 творів для бандури та розвивав особливий спосіб гри на харківській бандурі, який базувався на давніх стилях гри народних музикантів.

Одна з ключивох цінностей його книги є в тому, що він аргументовано доводить, що Україна була місцем розвитку своїх інструментів, і що це органічний процес, коли люди експериментують із звучанням. Так, звісно, все у світі пов’язане, а вдалі ідеї облітають весь світ. Але у ситуації, коли Україна була під окупацією більшовиків, які пропагували вищість російської культури, наукове дослідження виникнення і розвитку українських інструментів було як жива вода для української культури.

Якби я мала можливість, я б дуже хотіла познайомитись з Гнатом Хоткевичем особисто. Це був талановитий і непосидючий чоловік, а ще красивий і дуже оптимістичний. Він подорожував Україною, винаходив нові музичні форми, повірив і переконав інших у цінності народного мистецтва і став дуже якісним і надійним містком поміж народним мистецтвом та його академічними майбутніми конструкціями.

Я теж хотіла б собі уявити скільки всього хорошого міг би він створити, якби його не вбили. 21 лютого 1938 року НКВД^*Народний Комісаріат Внутренних Дел=

заарештував Хоткевича за абсурдним звинуваченням в участі в «антирадянській українській націоналістичній терористичній організації», а також у роботі на користь німецької розвідки. Через півроку чекісти стратили митця в підвалі Харківської внутрішньої тюрми НКВД. До слова, багато зразків українських народних інструментів, про які пише Гнат Хоткевич, були викрадені з України і досі знаходяться у музеях росії.

Якщо вам цікаво придбати цю книгу, звертайтесь до видавництва Олександра Савчука, яке працює в Харкові від 2010 року і за цей час видало понад 50 якісних книжок про українське мистецтво, історію, філософію, етнографію.